Навігація

Програвач


PopUp MP3 Player (New Window)
Hosting CityHost

Іщенко Ірина

Іщенко Ірина

 

Іщенко Ірина

 

       Народилась 12 грудня 2003 року в місті Івано-Франківську. З жовтня 2009 року по теперішній час професійно займаюсь спортивно-бальними танцями у КСТ «Динамо», беру активну участь у всеукраїнських конкурсах, де неодноразово здобувала перемоги.

      З вересня 2013 року навчаюсь в Івано-Франківській дитячій музичній школі №1 імені М. Лисенка, спеціальність - кларнет.

      Моє хобі - вокал. Люблю співати, особливо у хвилини радості, коли співає моя душа і подобається мені це з дитинства.

      Стала призером 2-го етапу Всеукраїнського конкурсунауково-дослідницькихробіт Малої Академії Наук.

 

 

 

Стрибок у невагомість

Для мене літо як стрибок у невагомість. Не приземлюють шкільні пари, домашні завдання, життя за чітким розкладом. Можна просто віддатися теплій насолоді, пірнути в неї з головою і наповнюватися енергією сонця.

Це літо було таким же. Вологі ранки, теплі вечори, багато прогулянок та зустрічей із друзями. А ще, як уже багато років поспіль, мене чекала Одеса. У таборі «Молода гвардія» вже так багато всього стало впізнаваним і рідним. Однак щоразу вона дарує нові зустрічі, переживання, емоції, багато нових знайомств та вражень. Тут панує незабутня атмосфера, де творчі діти мають можливість займатися танцями, працювати на радіо, співати і малювати.

Але цьогорічна поїздка готувала для мене особливу подію…

Конкурси, змагання, квести, вечірні дискотеки і просто веселі посиденьки з друзями закрутили з головою. Таборові вечори біля багаття з печеною картоплею, піснями під гітару чи без у тісному колі друзів – те, що може ніколи більше не повторитися у такому поєднанні, ніколи більше не бути таким хвилюючим, таким романтичним. А ще практично щодня були репетиції бальних танців. Ми готувалися до фестивалю.

Таборова зміна збігала до кінця. Наближався час показових виступів. Після тисячних репетицій ми впевнено вийшли на сцену. Відпрацювали майже всі номери. В останній композиції, за задумом постановника, я стрибаю у висоту, а один із танцюристів мене ловить. Щоразу це вдавалося майже ідеально.

Я розкручуюся і лечу. І раптом дикий біль і темнота. Політ наче далі продовжується. Якийсь безкінечний. В інші світи. Вже давно мав зловити мене мій напарник. Та його нема. Навколо нема нікого. Тільки сліпучо яскраве світло. Сонце... Море… Це продовжувалося настільки довго, що вже не хотілося зупинятися... Раптом почулися якісь звуки. Шум двигуна і голоси. Я заледве розплющила очі.

Машина «швидкої допомоги» мчала мене у лікарню. Я то непритомніла, то знову приходила до тями. Дуже хотілося пити, але як я не намагалася сказати це, виходили лише дивні звуки. Краєм свідомості врешті почала вловлювати уривки фраз лікарів. «Допустився помилки…», «Упала спиною на асфальт…», «Перелом хребта…»

Переді мною пролетіло все моє життя. Як же так? Невже я буду прикута до інвалідного візка? У мене ж було стільки планів. Я ще не встигла обійти всі наші Карпати. Пірнути до самого дна в затоці. То ж і в нашій Бистриці помочити ноги буде проблемою. А як же мої танці?!

Раптом згадалося, як в дитинстві влітку лазила по деревах. Ледве ловилася за чергову гілку, підтягувалася. Нога ковзала слизькою корою. Намацувала якийсь горбик чи сучок, опиралася і можна було дертися далі. Все вище і вище.

Кілька обстежень у лікарні, і мій страшний діагноз, на щастя, не підтвердився. Це був просто шок від удару, сказали лікарі. Але для мене це стало чимось набагато більшим. Я переосмислила все моє життя. Зрозуміла, що потрібно цінувати кожну хвилину, кожну секунду. Адже в будь-який момент усе може змінитися. Полетіти стрімголов у невідомому, зовсім некерованому напрямку.

Ні, я не перестала танцювати. Падіння не знищило моє відчуття партнера, той невагомий зв’язок із ним, який виникає під час танцю. Натомість я полюбила всі пори року. Кожен день, не залежно від погоди, контрольних чи екзаменів, штовханини в ранкових маршрутках. Кожну мить, в яку я можу дихати, бачити, чути, ходити. Бо сенс життя в тому, щоб насолоджуватися ним, щоб навчитися радіти кожній події, у всьому бачити позитив і вірити в краще.