Навігація

Останні коментарі

Календар ФТЛ

Програвач


PopUp MP3 Player (New Window)
Hosting CityHost

Бистриця-2016

Неймовірна Бистриця: 

життя в горах

 

Автор ‑ Комарин Вікторія, ліцеїстка групи Л-23, прес-служба ліцею

 

Гори – це мій улюблений ландшафт,

а Карпати – це улюблені гори.

Ю.Андрухович

6-11 червня ліцеїсти груп Л-21 та Л-23 пройшли краєзнавчу практику під назвою Бистриця-2016 на базі села Бистриця Надвірнянського району Івано-Франківської області. Керівниками практики були директор ліцею Мирослав Ярославович Янишівський, під керівництвом якого всі ліцеїсти проходять практику на другому курсі; наставниці груп – Остап’юк-Субичева Марія Василівна та Савчук Оксана Богданівна; викладач МСПД та біології, лікар поїздки Басараб Олег Іванович; завідувач господарством ліцею Володимир Худин; викладач фізичної культури Файчак Роман Іванович.

День 1 (06.06).

Я піду в далекі гори…

Збір ліцеїстів проводився біля ліцею. Опісля виконання Державного гімну України та молитви в дорогу мандрівники вирушили назустріч новим враженням та емоціям.

По дорозі до табору у селі Бистриця група відвідала Пнівський замок - найпам'ятнішу споруду з усіх Надвірнянських місць. Це будівля, де минуле протистоїть сучасності, в стінах якої живе нерозвіяний дух історії, що увібрав легенди та загадковість не лише Пнівського замку, а й усього селища Пнів. Пнівський замок пройшов немалий та нелегкий шлях минулим до сьогодення, і частково зумів зберегти свою міць та незрушність. Замок заснований у 16 столітті. Саме тут спочатку жили дворяни та верхвенство Місця для слуг не вистачало у фортеці, тож прислугу поселяни за межами фортеці, надворі. Саме звідси і походить сучасна назва міста Надвірна.

Також ми побували у селі Пасічна, де похована Софія Галечко— українська громадська та військова діячка,хорунжа УСС. Софія Галечко нагороджена двома «Медалями  за хоробрість». Відзначилася в боях у Карпатах табою за гору Маківку, також брала активну участь у визвольних змаганнях 1917-1918 рр . Існує інформація, що Софія Галечко була секретарем першого українського президента Михайла Грушевського, його правою рукою, вірною радницею та помічницею.

31 серпня1918трагічно загинула. За словамиОльги Підвисоцької: “ Софія купалась у річціБистриці, потрапила у вир і втопилася у с.Пасічна”. Софія Галечко похована в урочищі Розтока. Наскільки це парадоксально: зважаючи на її активну громадську та військову діяльність, вона загинула не від руки ворога чи нападу, а від сил природи.

4 листопада 1990 року на її могилі споруджено пам'ятник: у кам'яній брилі вміщено бронзовий барельєф із зображенням Галечко у  військовій формі, зверху хрест, а знизу напис: «Хорунжа УСС Софія Галечко 1891-1918. За Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ».Згідно з розпорядженням Представника Президента України від грудня 1993 року її могила віднесена до реєстру місць пам'яті Української революції.

Опісля цих екскурсійних місць ми дібралися до свого табору, який розташовувався у селі Бистриця, у колишньому готелі лісорубів. Власники прийняли нас тепло та гостинно. Традиційно, у нас була перша збірка, на якій ми підняли Державний прапор України, заспівали гімн, помолилися за наше добре перебування на практиці, а також виконали декілька повстанських пісень з пісенників, які для ліцеїстів підготували заздалегідь. Приблизно так виглядала наша щоденна збірка зранку та ввечері, до якої додавався тільки аналіз нашої діяльності. Також на першій збірці ми ознайомилися з нашою домівкою для найближчого тижня, зі списком чергувань чот, отримали свої ексклюзивні футболки із зображенням видатного українського літературного, політичного та громадського діяча Івана Яковича Франка на фоні обрисів території України. На футболці, окрім зображення, написані відомі слова письменника з вірша Не пора”:Нам пора для України жить, які стали своєрідним керунком дій для нас як свідомих українців.

За ліцейною традицією, приїхавши до нового та поки що незнайомого для нас села, ми розпочали знайомство з ним з церкви. Ми відвідали українську православну церкву Київського патріархату Святого Юрія, отець Юрій Пецюк. Священик провів для нас Службу Божу, попросив у Бога ласки для кожного поіменно, а ми помолилися за вдалу практику та храм с.Бистриця.

Перший день став для нас адаптаційним до нового середовища, а ввечері ми влаштували дискотеку під відкритим небом.

ДЕНЬ 2 (07.06).

Стежками героїв

Другий день розпочався активно та зміцнювально, адже наш Олег Іванович не дав довго поспати, а зібрав на ранкову руханку, яка проводилася опісля пробіжки на футбольному полі села Бистриця. Така зарядка очікувала нас майже кожного дня протягом тижня. Після зарядки відбулася традиційна збірка, сніданок та наш перший похід. На збірці ми привітали іменинницю. У той день ліцеїстці групи Л-23 Шарановій Лілії виповнилося 16 років. Усі дружно привітали дівчину, викладачі вручили подарунок – обкладинку для паспорта як символ досягнення серйозного віку та книгу І.Я.Франка. Після привітань Лілії заспівали “Многая літа” та побажали , щоб цей день народження запам’ятався назавжди.

Цього дня ми підіймалися на гору під назвою Березовачка. Березовачка – унікальна гора. Саме тут знаходиться історична пам’ятка визвольних змагань УПА – “Бункер ”Грома”.Постать полковника Грома (псевдо Миколи Твердохліба) — щирого українського патріота і талановитого військовика, була знаковою для українського руху опору в 50-ті роки — найтяжчий «криївковий» період його існування, коли розтерзані непосильним відкритим протистоянням одній з найбільших армій світу загони УПА вдалися до під­пільної боротьби.В 1953 році після переходу «Грома» та його штабу до Надвірнянщини було вирішено збудувати криївку на схилі гори Березовачка. В ній мали жити шестеро чоловік. Це була остання зима славетного полковника «Грома».

17 травня1954чекістам вдалось дізнатись місце розташування криївки і оточити її. Полковник відстрілювався від ворога майже день, а потім, знищивши основні документи, застрелився разом із дружиною. Так завершилася доля одного з найвідоміших провідників УПА, вірного сина України Миколи Твердохліба, полковника «Грома». Разом з Миколою та його дружиною у бункері знаходилася Анна Попович, яка вирішила здатися у полон чекістам для того, щоб у майбутньому розповісти правду про облогу бункера та смерть  Громаі Ольги.

Піднімаючись до бункера, ми відчули складність гір та майстерне маскування криївки і зрозуміли, наскільки складно було партизанам переміщатися тут, але водночас ми змогли насолодитися неймовірно захоплюючими краєвидами, адже природа сприяла нам у цьому, освітливши ліси та гори яскравими промінцями сонця.

Біля підніжжя гори стоїть невеличка мальовнича хатинка, жителька якої, попри свій поважний вік, тримає у своїй пам’яті неймовірні деталі подій того трагічного року. Ця жінка – Яремчук Настуня Іванівна, людина великої хоробрості та відданого патріотизму. Саме вона в юності кожного дня для партизанів з бункера носила харчі. Але конспірація була настільки професійною, що навіть пані Настуня не знала місце розташування бункера, а приносила їжу на галявину неподалік криївки і там її залишала.

Настуня Іванівна розповіла нам про те, як зневажливо чекісти стягали з гори тіла Микола Твердохліба та Ольги Герасимович, розповіла про Анну Попович та її подальшу долю та багато іншої інформації, яку не знайдеш в жодних інформаційних ресурсах та книгах. Окрім розповідей, дбайлива господиня всіх ліцеїстів, які спускалися з гори, пригощала  своїм компотом та багатьма смаковинками, які допомагали підкріпитися та відновити сили. Ліцеїсти для хазяйки співали повстанських пісень , а син пані Настуні Василь грав на акордеоні. До речі, одна з груп ліцеїстів, які спускалися, виконала наш славнозвісний ліцейний Бандерівець. Після теплих розмов та смачної гостини, ліцеїсти з приємними враженнями та теплими спогадами про день вирушили на базу.

ДЕНЬ З (08.06).

Урочище Озірне та Бистрицька красуня

Третій день став для нас днем певних змін, адже саме тоді наша туристична група переселися до урочища Озірного. Зібравши найнеобхідніші речі, палатки, каремати, хороший настрій та очікування чогось незвичного, ми з радістю вирушили до урочища. Мабуть, сонце дуже раділо нам, адже дорога виявилася спекотною. Прибувши на призначене місце, ми побачили мальовничу полонину посеред високих і пишних дерев, які, здається, своїми верхівками тягнулися поближче до неба. Внизу біля галявини розташоване мальовниче озеро, у яке впадав грайливий невеличкий струмок, який на декілька днів став для нас помічником у буденних справах туриста.

Відразу ми заходилися будувати наметове містечко, яке за досить короткий час постало перед нашими очима. Також було зроблено багаття для приготування їжі. Ввечері очікувалося проведення грандіозного заходу під назвою “Бистрицька красуня - 2016”. Учасниці з певним хвилюванням готувалися до вечора, а допомагали їм у цьому їхні друзі. Цьогоріч учасницями стало 4 ліцеїстки – по дві ліцеїстки з групи. Групу Л-21 представляли Пронюк Надія та Саврій Марта, а групу Л-23 – Капущак Катерина та Комарин Вікторія. Членами почесного журі стали пан Мирослав Ярославович, директор ліцею;  пан Олег Іванович, лікар поїздки; пан Володимир, завідувач господарством та пан Ігор, наш охоронець. Ведучими заходу були Кліщ Андрій (Л-21) та Нагорняк Анна (Л-23). Для конкурсанток було придумано чотири конкурси, в яких вони мали себе проявити якнайкраще, а саме: “Візитка,Сукня з природних матеріалів,Твій талант, Театрально-музична постановка. Варто зазначити, що ліцеїстки старалися якнайбільше проявити свій креатив та цікаве мислення, кожна змогла показати свою індивідуальність та особливість. Подекуди вони вражали незвичністю своїх вбрань та веселими поглядами на створення конкурсних виступів. Титул “Бистрицької красуні-2016” отримала Вікторія Комарин. Кожна учасниця отримала пам’ятну грамоту зі своїм титулом, а також приємний дівочий подарунок.

Вечори на Озірному проходили досить тепло та атмосферно. Групи сиділи за багаттями, приємно спілкуючись, згадуючи веселі моменти зі спільного життя та співаючи хороші пісні.

ДЕНЬ 4 (09.06).

Балансування на живому камінні або як вийти на Довбушанку?

І цього дня був у подорожуючих іменинник. Цього разу це вже ліцеїст групи Л-21 Денис Храбатин, якого також вітали теплими словами, щирими побажаннями та яскравими повітряними кульками. Денис отримав також подарунок у вигляді обкладинки для паспорта і книги.

Як на мене, то четвертий день став найпам’ятнішим днем подорожі. Цього дня ми підіймалися на Довбушанку. Довбушанка є однією з найкрасивіших вершин Українських Карпат. Довбушанка — гора красива і складна. По-перше, хребет стрімко вибивається з довколишнього ландшафту. По-друге, схили гір тут рясно поросли жерепом, тому вам на вибір: пробиратись через неприступні зарослі ялівця, або знайти стежку, що вдало ховається поміж ним. Всі Горгани — це “моренні поля”, тобто довкола тільки нагромадження брил пісковику, порослого лишайником, що надає горам впізнаваного сіро-зеленого кольору. Йти камінними стежками комусь може здатись заняттям веселим, але готуйте ноги до того, що буде складно долати переходи, і ті відстані, які ви зазвичай проходите ґрунтовими стежками, на горганських діліть на два — швидко йти не вийде аж ніяк. Хіба що ви маєте крутезне гірське взуття і вмієте балансувати на “живому” (тобто рухливому) камені. А таких тут — кожен другий.

У Горганському заповіднику вік смерекових пралісів сягає 150-200 років! А ще від нищення намагаються врятувати реліктову сосну кедрову європейську (Pinus cembra). Такого древнього та красивого лісу, як тут, у Карпатах ніде майже не збереглось.

Дорога виявилася заплутаною, але завдяки жовтим стрічкам ми могли орієнтуватися на місцевості у проблемних місцях. Підйом також був складним, але при розумному, розміреному темпі, зупинках та підтримці один одного ми змогли вибратися на Довбушанку.

Була можливість та час піднятися на Середню Довбушанку, тож декілька ліцеїстів вирішили випробувати себе та отримати ще більше задоволення від краєвидів. На жаль, погода не надто сприяла цьому, адже падав дощ, який плавно перейшов у град, але ці погодні умови нікого не зламали на шляху до вершини.

З Середньої Довбушанки відкривається захоплюючий вид! Ця гора висотою 1754 м. дозволяє побачити Говерлу, Хом’як, Синяк, Сивулю та багато інших захоплюючих вершин. На самій горі розумієш, що заради такого вигляду варто продиратися крізь тісні зарослі ялиці, рвати дощовики, дряпати руки-ноги, падати, отримуючи в подарунок синці. Навіть повітря на Довбушанці зовсім не таке. Воно надихає до нових звершень.

Але все ж, мені здається, що багато говорити про Довбушанку – це просто все зайве, тут немає сенсу переконувати і заохочувати. Це, на мою думку, та вершина Карпат, яку в будь-якому випадку треба відвідати, а “чому?” буде дуже чітко зрозуміло вже на горі.

Були і такі ліцеїсти, які з великою ініціативою прагнули встановити свій новий маршрут повернення до наметового містечка, крізь ще більш густі кущі та крізь крутіші схили. Попри те, що маршрут не зовсім вдався і довелося повертатись назад, ця спроба запам’яталася і першовідкривачам, і їхнім трохи менш ініціативним колегам.

Повернувшись до табору, мокрі та щасливі, стомлені гірськими стежками та задоволені навколишніми краєвидами, туристи почали сушити одяг, палатки, себе. А ввечері всі грілись теплим та ароматним чаєм навколо того ж атмосферного багаття.

ДЕНЬ 5.

Історична Бистриця та Хто тут красень?

Зранку ми організовано та швидко розібрали наметове містечко, прибрали територію після себе та вирушили назад на базу. По дорозі зустріли багато туристів з велетенськими рюкзаками на плечах, які також тримали курс на Довбушанку. Приємно було усвідомлювати, яка краса чекає їх попереду.

Після обіду Мирослав Ярославович провів екскурсію селом. Найпершим експонатом був пам’ятник, який власник готелю своїм коштом на території закладу встановив на честь предків-засновників села Бистриця.

Також ми побували біля місцевої школи, сільської ради та будинку культури.

У селі є дві церкви. Одну, православну, ми відвідали першого дня. До іншої, греко-католицької,  ми попрямували п’ятого дня. Колись церква була каплицею, а за радянських часів її використовували як продовольчий магазин. Місцем зустрічей з Богом церква знову стала за незалежної України. На території церкви знайшли поховання польських військових , які загинули у визвольних змаганнях у 1914-1915 рр. Поляки встановили загиблим пам’ятний хрест і написали ім’я кожного загиблого на пам’ятній дошці.

Неподалік від церкви встановлений ще один пам’ятний знак. Це хрест, який стоїть на честь героїчного вчинку Мирослави Левицької під псевдонімом “Христя”. “Христя” разом з партизанами влаштувала криївку на горі неподалік села Бистриця. Під час облоги взимку Христя, будучи вагітною, героїчно тримала оборону в схованці, розуміючи, що крізь таємний хід вона не дійде через сніг. Таким чином, врятувала своїх побратимів. Коли вже зрозуміла, що тримати оборону немає сенсу, сама лягла на зброю. Так закінчився життєвий шлях “Мирослави”. До речі, за генеалогічним деревом та певними розрахунками викладач ліцею Криль Ганна Василівна визначила, що “Христя” є її родичкою. Отакий-от тісний світ.

Завершальною подією на нашій практиці був конкурс для парубків “Бистрицький красень - 2016”. Хлопці помітно нервувались, готувалися, але все у них вдалося добре. Представниками групи Л-21 стали Кліщ Андрій, Мицкан Дмитро, Сокольський Станіслав; групи Л-23 – Бегметюк Назарій, Ільків Володимир, Пушик Святослав. Члени журі залишалися незмінними, як і для дівчат, тільки до них додався Файчак Роман Іванович.

Учасникам було представлено чотири конкурси, в яких вони змагалися : “Візитка”, “Мій талант”, “Бліц-опитування про світогляд”, “ Признання в коханні”. Хлопці переживали за те, чи в них усе вдасться, але кожен номер і кожен конкурсант чимось запам’ятався. Хтось дотепністю, хтось мудрістю та інтелектом, хтось відкритістю та чесністю, а хтось щирістю почуттів і талантом. Але, все ж таки, завжди є переможець. За підрахунками балів, Бистрицьким красенем-2016 став ліцеїст групи Л-23 Бегметюк Назарій.

Після такого позитивного конкурсу та позитивних емоцій вечір не завершився. Ліцеїсти до останнього розважалися, танцювали та спілкувалися між собою. Вечір, що плавно переходив у ніч, вражав своєю атмосферою та справжніми посмішками вірних друзів.

ДЕНЬ 6 (11.06).

Ніщо не вічне або Як витримати ностальгію?

Шостий день підкрався до нас зовсім непомітно. Цей шостий день приніс багато-багато емоцій. Саме 11 червня наставниця групи Л-23, сонячна Оксана Богданівна святкувала свій день народження. Привітання ліцейної мами розпочалися ще вночі, разом з голосними криками та її улюбленою “Гуцулкою Ксенею”. Зранку до привітань приєднався увесь туристичний колектив. Було сказано багато теплих слів та зроблено щирих обіймів. Святкувати день народження в оточенні людей, які тебе люблять – ось що важливо у цьому житті.

Поснідавши, почалась підготовка до виїзду. З одного боку, це було велике щастя, адже скоро ми всі побачимо свій рідний дім, дорогу серцю сім’ю, улюблену тваринку або м’яке та комфортне ліжечко. Але все це перемішувалося з почуттям суму за тим, що більше таких спільних великих поїздок не буде, що це була наша остання спільна ліцейна практика.

Вручення посвідчень стало знаком того, що практика вже завершується, а передача Державного прапора України наступній зміні, групі Л-22, остаточно перевела нас до категорії тих, хто пройшов краєзнавчу практику другокурсників “Бистриця-2016”.

Як сказав Олег Іванович, наша практика була маленьких життям у горах. Життям зі своїми відкриттями, закоханістю та розчаруваннями, з здобуттям нових друзів та пізнанням один одного. Ностальгія переслідувала нас ще довго у дорозі, але варто розуміти, що все колись закінчується, і треба зберігати якнайтепліші спогади про пам’ятні дні та події. Слова Ліни Костенко влучні як завжди:

 

І все на світі треба пережити.

І кожен фініш - це, по суті, старт.

І наперед не треба ворожити,

і за минулим плакати не варт.

(Ліна Костенко)

 

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити