Навігація

Останні коментарі

Календар ФТЛ

Програвач


PopUp MP3 Player (New Window)
Hosting CityHost

Подорож до Чернівців

Подорож до Чернівців

Комарин Вікторія,

група Л-23, прес служба ліцею

19-20 березня 2016 року група Л-23 разом зі своєю наставницею Савчук Оксаною Богданівною та вчителем фізики Куриндаш Наталією Олександрівною здійснили подорож до мальовничого міста Чернівці, серця української Буковини.

Добиралися до міста ми поїздом. Дивне, але приємне відчуття охоплює тебе, коли крізь вікно вагону попри тебе летять загадкові краєвиди, а стук коліс поїзда підсилює це загадкове відчуття.

Після прибуття до міста у нас була запланована екскурсія містом. Місцева екскурсовод досить вміло розповідала про історію цього обласного центру. Цікавим фактом є те, що довгий час Чернівці вважали швидше великим селом, аніж містом, адже всі навколо знали один одного.

У Чернівцях збереглася памятки навіть від турецького населення. До сьогоднішнього дня у місті функціонують давні бані. Одна з давніх легенд про місто розповідає нам, як один багатий пан після того, як йому відмовила чернівецька дівчина, заборонив жителям брати воду з криниці, яка була єдиною у місті. Через невимовні страждання та муки людей дівчина втопилася у тій криниці.

Також цікавою є історія про деревяний римо-католицький костел. Після його зруйнування австрійська влада наказала збудувати міцний костел прямо через дорогу від попереднього. У ньому й дотепер працює орган, який звучить під час Літургії.

Зовсім поряд від костелу розташований будинок у формі корабля. Екскурсовод розповіла, що його збудували два заможні брати-моряки. Після довгих прогулянок та бродіння містом вони вибрали для себе саме цю територію і, таким чином, увіковічнили своє ім’я. Будинок-корабель і до сих пір міцно стоїть та є окрасою міста. У будинку зберігся і ніс корабля, і палуба, і так звані вітрила”. Також спереду дому є голова лева, з якої колись текла вода і люди за нею сюди ходили. За радянської влади голова збереглася, бо вона просто закладалася різноманітними плакатами та оголошеннями.

Цікавою для нас видалась Чернівецька ратуша. За давньою традицією, кожного дня, при будь-якій погоді чи обставинах, музикант виходить на ратушу і грає на трубі, обертаючись у кожну сторону міста. Видовище просто неймовірне!

В минулому оглядовий ратуші майданчик слугував також для пожежників з метою виявлення пожеж у місті, адже звідти добре проглядаються Чернівці.

Сама ратуша має досить цікаву архітектуру. Біля неї збудований старовинний готель, в якому зараз функціонує банк. На площі перед ратушею протягом всього її існування змінювалися памятники разом з приходом нової влади. При австрійській та румунські владі там була фігура Матері Божій. Але з приходом радянської влади встановили памятник Володимиру Леніну, який своєю рукою вказує на Чернівецький банк.

Варто підкреслити, що ні австрійська, ні румунська влада під час свого панування не встановила памятник свого правителя, а саме скульптуру Богоматері. Зараз на цьому місті стоїть пам’ятний хрест, але влада планує повернути там первісний пам’ятник.

Цього дня ми відвідали багато храмів та церков, кожна з яких цікава своєю історією та архітектурою. Виявилося, що Чернівці – багатонаціональне місто. У ньому знаходиться аж п’ять народних домів різних націй. Цей факт підтверджує те, що тут люди живуть у злагоді.

Цього дня ми відвідали ще одне просто приголомшливе місце. Саме воно виплекало нашу дорогу Наталію Олександрівну, і яке варто побачити кожному – це Чернівецький університет імені Ю.Федьковича.  

Саме в цьому закладі знімали легендарний український фільм “Тіні незабутих предків”! Аж дух перехоплює, коли ходиш корпусами закладу та розглядаєш вишукану архітектуру та незвичні коридори. Ми відвідали зали, у яких на сьогоднішній день проводяться різноманітні конференції та зустрічі. На жаль, у Червоному залі, в якому розміщені дзеркала з венеціанського скла, проходила зустріч із французами, і  нас туди не пустили.

Університет визнаний обєктом світової спадщини ЮНЕСКО.

Чернівецький театр імені Ольги Кобилянської – це просто перлина міста. Автор цього театру має свої творіння в Харкові та Одесі. Цікавою виявилась історія цього театру.

Після створення проекту театру виявилося, що коштів для його для будівництва недостатньо. Тож архітектор продав проект віденським майстрам, і сьогодні брат-близнюк Чернівецького театру красується також  на площі Відня.

Досить яскраво кидаються в очі будівлі на площі біля театру. До речі, сьогодні ці будівлі функціонують як гуртожитки для студентів. Виконані будівлі у вишуканому, характерному австрійській владі, стилі, але одна будівля не вписується у композицію. Виявилося, що цей багатоповерховий сірий будинок збудувала румунська влада. У влади була ідея побудувати на його місці іншу споруду, але вирішили, що так краще видно контраст у правлінні різних влад.

У суботу вечором ми відвідали виставу Чернівецького театру Солодка Даруся за однойменною повістю Марії Матіос. У режисера-постановника вистави особливе бачення цієї історії, яка відкрилася для нас у незвичайному ракурсі. Актори просто неймовірні, адже вони ніби живуть разом з глядачами. Ти сидиш і відчуваєш, ніби ти проживаєш з головними героями життя, радієш за успіхи, смієшся у забавних ситуаціях, і сумуєш через трагедію їхнього життя.

На ніч ми розмістилися у затишному хостелі LikeHostel”. Там ми досить цікаво провели час, завели багато нових знайомств та друзів. Атмосфера того вечора була неймовірно затишною та дружньою!

Зранку наступного дня, як і належиться у неділю, ми вирушили до храму, щоб помолитися та попросити у Бога благословення на добре завершення нашої поїздки. Приємним здивуванням для нас стало те, що люди у храмі після того, як зрозуміли, що ми - туристи, вирішили нас нагодувати хлібом та напоїти чаєм. Хліб вони дали нам також із собою в дорогу.

Наступним пунктом нашої подорожі був музей-квартира легендарного українського композитора та музиканта, автора Червоної рути – Володимира Михайловича Івасюка.

У квартирі неймовірна атмосфера, складається таке враження, ніби самі стіни дихають талантом та душею співака. Екскурсовод проникливо розповіла нам про життя подружжя Івасюків, про сестер Володимира та про його життєвий шлях. За її словами, ‘Володимир спалахнув, як зірочка, і відразу погас.

У квартирі майже все збереглося так, як було за життя сім’ї. Величний рояль, за яким творив та насолоджувався Володимир Михайлович, і досі красується у його власній кімнаті.

Для музею ми прийшли не з порожніми руками. Ми привезли сюди  подарунок ‑  ексклюзивну футболку із зображенням Володимира Івасюка. Це така сама футболка, які щороку виготовляють у нашому ліцеї для учасників краєзнавчої практики у Козаківці та Бистриці. У 2009 році виповнювалося 60 років з дня народження Володимира. То ж ліцейна футболка для практики-2009 була присвячена саме  Івасюку.

Ініціатором виготовлення Івасюкових  футболок та передачі однієї з них у музей був наш директор – Мирослав Янишівський. У студентські часи, у далекому 1979 році, він був учасником похорону Івасюка та неформальних зібрань молоді біля його могили на Личаківському кладовищі у Львові.

Екскурсовод була неймовірно вдячна і за наш незвичайний подарунок і за те, що про Володимира Івасюка пам’ятають і дізнаються молоді покоління.

*  *  *

Чернівці… Аж не віриться, що це місто є центром одного із 26 регіонів найбільшої європейської країни.  Таке воно затищне і казкове, ну майже  містечко.

Чернівці.. Його вулички та дворики вражають, заставляють інакше дивитися на світ,  піднімають настрій.

А ще Чернівці ‑ місто, де ми заклали нову цеглинку у прекрасну віртуальну будову, якою є для нас наша група: Л-23/Л-2014 ФТЛ/.  Тут ми  не говорили про дружбу, тут ми жили нашою дружбою, глибше пізнавали один одного.

Дякуємо вам, Чернівці !!!

Дякуємо і Вам – дорога наставниця  Оксано Богданівно та учителько  Наталіє  Олександрівно !!!   Без Вас у нашому житті не було б цієї дивної казки під назвою ЧЕРНІВЦІ-2016 !!!

Додати коментар

Захисний код
Оновити