Навігація

Останні коментарі

Календар ФТЛ

Програвач


PopUp MP3 Player (New Window)
Hosting CityHost

Козаківка-2015

 

Відповідно до традицій українських елітних шкіл Галичини учні Фізико-технічного ліцею проводять навчальну практику у формі краєзнавчих заміських мандрівок.

Ліцеїсти першого курсу проводять таку практику на Бойківщині. Місце дислокації с. Козаківка Болехівської міської ради. Ліцеїсти проживають у приміщеннях старого корпусу Козаківської середньої школи, які вже не перший рік надає нам дирекція вищеназваного навчального закладу.

Перша письмова згадка про село належить до 1578 року. До 1944 року село називалося Бряза. За переказами старожилів назва походила від назви урочища Брязни.

 Цьогорічна краєзнавча практика ліцеїстів – “Козаківка-2015” була поділена на дві зміни і тривала  у період з 13-го до 23 червня 2015 року. У першій зміні, яка тривала з 13-го до 18-го червня практику проходили ліцеїсти груп Л-11 та Л-12, у другій – з 18-го до 23-го червня практику проходили ліцеїсти групи Л-13.

У процесі шестиденних краєзнавчих мандрівок ліцеїсти ознайомилися з визначними пам’ятками природи,  історії та культури даного краю.

Відповідно до програми практики вони відвідали ландшафтний парк “Скелі Довбуша” поблизу с. Бубнище, могилу Січових стрільців на горі Ключ, урочище “Табори” – місце, де в часи Другої світової війни в 1944 році розміщувалась старшинська школа Української повстанської армії “Олені”. Побували ліцеїсти і в Болехові, де відвідали місцевий краєзнавчий музей та музей письменниці-феміністки Наталії Кобринської, помолилися на могилі отця Ярослава Лесіва, який похований на території місцевої церкви святої Параскевії. Також відвідали учні  духовну святиню Капличка, що в урочищі Бучники та Гошівський монастир на Ясній горі.

Варто згадати, що перша краєзнавча практика для ліцеїстів першого курсу відбулася ще в 1998 році. Тоді ліцеїсти проживали в с. Буківець, що в 5-ти кілометрах від с. Козаківки. Таким чином цьогорічна краєзнавча практика  “Козаківка-2015” була вже 18-ою за рахунком.  

Парадним одностроєм для щоденних ранкових та вечірніх збірок учасників практики є ексклюзивні футболки. Вони присвячуються річницям від Дня народження відомих українських діячів або певним історичним чи іншим знаменним подіям. Зокрема, уже виготовлялися футболки на честь С. Бандери, В. Івасюка, 20-річчя Незалежності, Євро-2012, Революції гідності, 200-річчю Т. Шевченка. Цьогорічні футболки були присвячені 150-річчю від Дня народження великого галицького  митрополита Андрея Шептицького. На грудях футболки зображений графічний портрет митрополита. На ободі портрету – його коротка цитата-заповіт молодим українцям: “Тихою, невтомною працею любіть Україну”.

 

Хронометраж практики.

День перший.

В цей день ліцеїсти здійснюють переїзд з м. Івано-Франківська до с. Козаківка.

Він є завжди напруженим, особливо для учасників першої зміни.  Крім особистого поселення учасникам слід було  налагодити відповідну інфраструктуру: організувати склад, розмістити там привезені матеріальні цінності, підготовити умови для проживання та харчування.

Самообслуговування ліцеїстів на таких заходах організовується шляхом внутрішнього структурування учасників.  Ще до початку функціонування табору з числа ліцеїстів були створені підгорупи, які в дусі традицій галицької військової термінології називаються чотами.  Відповідно до оголошеного графіка чоти почергово несли комендантську та господарську службу, виконували обов’язки кухонного наряду. Такий порядок забезпечує на наших практиках майже ідеальне функціонування табору.  

Закінчується цей перший, найклопітніший день урочистим відкриття практики. Під звуки національного Гімну, що виконується “наживо”, на імпровізованому флагштоці піднімається державний прапор.

Оголошено план походів та поїздок, заспівано перших пісень із похідного пісенника практики.

 

День другий.

Дорога туди проходить через ту частину села, де розміщені два храми: церква Покрови Пресвятої Богородиці – для вірних Української православної церкви Київського патріархату та церква святого Івана Предтечі, збудована релігійною громадою Української греко-католицької церкви в 1996 році. Біля цих храмів помолились і рушили вперед.

У перший ліцеїсти здійснили піший похід в урочище “Табори”. Тут у сорокових роках  розміщувалась старшинська школа Української Повстанської Армії “Олені”.

Напівдорозі зупинились біля німецького цвинтаря – місця поховання солдатів німецької армії, які загинули у 1944 році при відступі в боях з радянськими військами. За різними версіями в цій братській могилі поховано від кількох сотен до кількох тисяч німецьких солдатів. За три з лишнім години були на місці. Поклали вінок та запалили свічки на могилі курсантів старшинської школи, які полягли в бою з енкаведистами. Помолилися та заспівали державний гімн України. Недалеко від могили збудована нова каплиця та кілька бараків, аналогічні тим, в яких в часи війни навчалися і проживали курсанти старшинської школи. Ознайомилися з територією та послухали інформацію про діяльність старшинської школи.

Старшинська школа “Олені” групи УПА –“Захід” була створена в суворій таємниці у 1943 році для підготовки командирів військових формувань Української повстанської армії. Здійснила два випуски. Була знищена військами НКВС літом 1944 року. В Козаківці донедавна проживав курсант старшинської школи, учасник бойових дій ОУН-УПА, багаторічний в’язень радянських концтаборів Дзьоба Володимир Андрійович. В УПА він був старший вістун, ройовий “Сорока”. Не раз ліцеїсти попередніх випусків, повертаючись з походу, повертали на подвір’я до цього легендарного дідуся і з захопленням слухали його спогади про навчання в старшинській школі, про бойові сутички з ворогом та  про пекло радянських тюрем.

Для другої зміни другий день – це 19 червня, п’ятниця. Згідно плану похід на гору Ключ та на Мертве озеро. Погода потішила спокійним літнім ранком і в похід вирушили вчасно. Перша година в дорозі пройшла без проблем та в наступній порі виявилось, що хлопці, які вирушили в похід у спеціальних черевиках, які називають берцами, вже встигли понатирати на ногах достатньо мозолів. Рух вперед став проблемним. На щастя, в групі виявилися передбачливі юнаки, які мали резервне взуття і віддали його трьом постраждалим особам, яких жартома назвали “берцовщиками”. О другій годині дня були на горі Ключ, де поклали вінок та запалили свічки на могилі Українських січових стрільців, які полягли в бою з російськими військами у листопаді 1914 року. Варто згадати, що цю могилу відновили і впорядкували літом 1989 року члени Львівського студентського братства. Щороку на Зелені свята тут збираються сотні людей з навколишніх сіл Львівської та Івано-Франківської областей, щоб вшанувати полеглих за волю України. Проводиться богослужіння, люди співають патріотичних пісень.

          Далі обід, відпочинок і продовження походу. Дорога стелиться до Мертвого озера. Воно утворилося воно давним-давно, внаслідок провалу частини гірської породи. За тисячі років це глибоке провалля заповнилося рештками дерев та рослинності, а також водою двох гірських джерел. На дні озера проходить постійний процес перегнивання цих рослинних рештків, внаслідок чого вода набуває чорного забарвлення та утворюється вуглекислий газ, який піднімаючись на поверхню не дає можливості виникнути і розвиватися у воді представникам фауни. Завдяки цим особливостям озеро назвали Мертвим. Іншу, красивішу і мелодійнішу назву – Журавлине, озеру дала невеличка червона карпатська ягода журавлина, якої вдосталь росте на його торф’яних берегах. Чудова природа, яка оточує водойму з усіх боків та цілковита тиша створюють неповторне враження.

Під кінець мандрівки почався дощ, який не збирався припинятись в найближчий час. Третій день практики обіцяв бути дощовим і доволі холодним…

 

День третій.

Цей день для першої зміни –  15 червня, понеділок. Похід на Скелі Довбуша.  День обіцяє бути теплим і сонячним. Можна взяти з собою і кілька м’ячів, щоби  поганяти  у футбол чи пограти у волейбол на галявині біля Скель. Для економії часу та фізичних сил ліцеїстів переміщення з Козаківки  до  входу  у ландшафтний парк “Скелі Довбуша” проводиться автобусами, далі – піший одногодинний похід до вищезгаданих Скель. За багаторічною традицією відбувається привал біля кафе “Скеля”, що за 1 кілометр від Скель Довбуша. Урбанізовані діти мають змогу скуштувати морозива, випити чашку кави чи стакан соку, а то й замовити якусь гарячу бойківську страву.  А далі рух до місця призначення.

Скелі Довбуша є унікальною геологічною та історичною пам'яткою природи післяльодовикового періоду. Цей скельно-печерний комплекс розташований на висоті 668 метрів над рівнем моря і є масивним скелястим виходом пісковиків, що мають висоту до 80-ти метрів.  Він названий на честь славетного опришка Олекси Довбуша, який був одним з найвідоміших керівників селянського повстанського руху. За народними переказами, саме печери у цих скелях опришки використовували, як сховища від ворогів та зберігали відібране у магнатів і лихварів добро, яке згодом роздавали бідним.

Гігантські скелі, нагромадження каменів нагадують химерних істот, а всередині можна натрапити на потаємні стежки, ходи, темні ущелини. Вибиті пази, східці і зруби свідчать про те, що скелі і печери використовувалися ще тисячоліття тому давніми людьми як своєрідні фортеці. Три печери є рукотворними, вирубані у моноліті північно-західних скель. У цих приміщеннях-печерах відзначають правильні пропорції, чіткі геометричні форми, відшліфовані поверхні, обробку стелі. Можна побачити також  сліди валу, рову і навіть колодязя. Очевидно, що ця геологічна пам'ятка природи мала оборонно-фортифікаційне значення. За різними гіпотезами вважається, що у давні часи цей скельний комплекс був язичницьким святилищем, у княжі часи тут була споруджена могутня фортеця, яка, можливо, витримала навалу монголо-татар, також припускають що тут  знаходився скельний монастир...

                  Повертаючись зі Скель Довбуша при виході з ландшафтного парку ліцеїсти мали змогу помилуватись невеликим, але дуже мальовничим водоспадом на річці Сукіль. 

Третій день для другої зміни  – це 20 червня, субота. Як і для першої зміни – це похід на Скелі Довбуша.

Погода з самого ранку не тішила. Дощ, який почався ввечері вчорашнього дня, не мав наміру вщухати.

 Автобус приїхав вчасно. Всі в дощовиках і тепло одягнуті. Рух за традиційним маршрутом. Зупинка біля кафе “Скеля” завдяки дощу розтягується в часі. Ліцеїсти масово виявили бажання скуштувати місцевих страв, а також підсушити одяг і трохи зігрітися біля вогнища в колибі, яке люб’язно розпалили працівники цього закладу. Погрітися біля вогнища виявили і вчителі. Але все добре рано чи пізно закінчується і похід продовжується. Прийшовши на місце, оглянули рукотворні печери та вийшли на одну із скель, з якої, навіть при поганій погоді, відкривається чудова панорама навколишніх скель і гір. Далі здійснили обхід тильної частини цього чудового скельно-печерного комплексу, а заодно і трохи зігрілися. А тепер назад до нашої домівки… Вечеря показала, що дощова погода досить добре піднімає апетит.

День четвертий.

Для першої зміни  цей день –  16 червня, вівторок. Похід на гору Ключ.  З самого ранку падає дощ і за прогнозами синоптиків він закінчиться не раніше полудня. 10-та година ранку – пора вирушати. Всі в дощовиках та зрозуміло, що в більшості учасників походу ноги сухими не будуть. Але це нікого не лякає, адже йдемо одним дружним колективом і лікар у нас хороший. Вже перебуваючи на Ключі,  непомітно для себе виявили, що дощ припинився. Але цей затяжний дощ зробив свою справу – запланований ще похід до Мертвого озера став досить небезпечним, тому мандрівку до нього довелося відмінити.

Четвертий день для другої зміни – це 21 червня, неділя. Згідно плану і за традицією в такий день ліцеїсти вирушили в урочище “Табори”, де в часи війни розміщувалась старшинська школа УПА “Олені”. Погода була гарною, і все пройшло за планом походу першої зміни. Правда, при  русі назад, зовсім недалеко від села, налетіла хмара і почала лякати дощем, який начебто почав падати, але так і не пішов.

День п’ятий

Цей день для першої зміни –  17 червня, середа, для другої – 22 червня,  понеділок. Останній робочий практики для обох змін це автобусна екскурсія в Болехів та Гошів. В ці дні погода для обох змін видалася гарною і вся заплановані заходи відбулися в повному обсязі. Спершу відвідали музей історії  міста Болехова, який носить ім’я його засновника, відомого краєзнавця Романа Скворія та музей відомої галицької письменниці та громадської діячки Наталії Кобринської. До, речі,  ідея створення цього музею належить вже згаданому досліднику краю Роману Скворію. Працівники  музеїв люблять свою роботу і проведені ними екскурсії завжди є цікавими. Музей історії міста Болехова розташовується в старій будівлі, яка являється пам’яткою архітектури і, нарешті, тут почалися серйозні ремонти цієї гарної будівлі.

Відвідавши музеї, рушили до церкви святої великомучениці Параскевії. На подвір’ї церкви знаходиться могила отця Ярослава Лесіва, який був одним з ініціаторів відродження Української Греко-Католицької Церкви. В 1989 році Ярослав Лесів прийняв сан священика УГКЦ і став настоятелем цієї церкви. Отець Ярослав Лесів загинув в автокатастрофі у жовтні 1991 року за нез’ясованих обставин. Його похорон перетворився в багатотисячну демонстрацію вірності ідеалам, яким служив, за які боровся і віддав життя. У знак особливої пошани о. Ярослав Лесів похований на церковному подвір’ї  названого храму. Помолившись на могилі священника та запаливши свічку ліцеїсти переїжджають в урочище Бучники, де знаходиться капличка та чудотворне джерело. Це місце відоме далеко за межами Болехова, сюди приїжджають звідусіль люди, щоби набрати цілющої води.

Далі дорога стелиться на село Гошів до монастиря отців василіян - католицького чернечого ордену, що вшановує святителя Василя Великого. Ім'ям цього святого василіани називають церкви та монастирі.  Гошівський монастир - діючий греко-католицький монастир, один із найбільших центрів паломництва на Прикарпатті. Він височить на великому пагорбі, який називається Ясною горою. Звідси відкривається прекрасна панорама. Перша згадка про монастир датована 1570 роком.

Незважаючи на те, що це чернеча обитель, тут завжди людно. Щорічно Гошівський монастир відвідує величезна кількість паломників з усього світу. Із задоволенням сюди приїжджають і туристи. Віруючі їдуть у Гошів, щоб схилити коліна перед перлиною Гошівського монастиря - чудотворною іконою Божої Матері, на якій Богородиця традиційно зображена з маленьким Ісусом на руках. Завдяки цій іконі Гошівський монастир став широко відомим. Гошівська ікона Божої Матері - одна з найшанованіших реліквій греко-католицької церкви.

Слава про чудесні зцілення Гошівської ікони Божої Матері постійно привертає сюди паломників. Ця ікона була двічі коронована. Вперше - в 1746 році Києво-Галицьким митрополитом Андрієм Шептицьким, а вдруге - 28 серпня 2009 Папою Римським Бенедиктом XVI. Коронація означає, що церква офіційно визнала ікону Божої Матері чудотворною. Згідно з декретом Папи Римського Гошівський монастир оголошено базилікою…

         Автобуси підвозять ліцеїстів до місця, де починається стежина, яка веде вгору до монастиря. Бог подарував гарну погоду і спокій на душі. Територія монастиря і церква вражають своєю красою. Тут добре і відпочиває душа. Дуже добре, що останній робочий день практики завершується саме тут – на Ясній горі. 

Останній вечір практики. Урочиста лінійка, підсумки практики, вручення посвідчень учасникам  шестиденних краєзнавчих мандрівок  “Козаківка-2015”. Разом щиро вітали один одного, співали “многая літа” собі, друзям та наставникам, разом молилися за Україну. Потім опускання прапора та урочистий хід з ним прапороносців перед строєм. А далі, до опівночі, вільний час – час для останньої дискотеки, час для написання гарних побажань на вільних сторінках отриманих посвідчень. Звичайно, це можна буде зробити і завтра, але це буде завтра.

 

День шостий.

Для першої зміни цей день –  18 червня, четвер,  для другої зміни – 23 червня,  вівторок.  Час підйому на годину пізніше. Далі зарядка, шикування, молитва та сніданок. Всі таборові служби працюють у звичайному режимі.

Тепер першій зміні легше – треба впакувати речі у свої рюкзаки та сумки, винести їх до місця завантаження і прибрати кімнати в яких проживали. До Козаківки приїжджає друга зміна.

Друга зміна в останній день, як і перша зміна в день заїзду, має досить роботи. Крім пакування своїх речей та прибирання кімнат треба демонтувати дерев’яну конструкцію на якій кріпились рукомийники, провести остаточне прибирання їдальні, території, завантажити ліцейне майно та свої речі в автомобіль тощо. А далі – прощання.

Велике спасибі кухарці шкільної їдальні пані Наталії Джумелі, яка смачно готувала для нас сніданки та вечері, переживала, коли не все з’їдали. Щире “дякуємо” від дітей лунало, коли вручали їй посвідчення учасника практики.

Велике спасибі лікарю нашої практики, лікарю Станції швидкої допомоги пану Богдану Веннику, який був разом з нами в усіх мандрівках, надавав першу медичну допомогу тим, хто її потребував. Щиро дякуємо йому за все!

Заслуговують подяки і викладачі ліцею, які старалися аби ця практика була цікавою, насиченою позитивними емоціями та враженнями. Це наставники груп – Остап’юк-Субичева Марія Василівна (група Л-11), Ланіца Ольга Стефанівна (група Л-12), Савчук Оксана Богданівна (група Л-13), Атаманчук Василь Володимирович – вчитель предмету “Захист Вітчизни” та Пиріг Юрій Степанович – заступник директора з навчально-методичної роботи, керівник практики, для якого вона за рахунком вже є 18-тою.

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити