Навігація

Останні коментарі

Календар ФТЛ

Програвач


PopUp MP3 Player (New Window)
Hosting CityHost

Бистриця-2015

  Бистриця-2015. 

Спогад учасниці краєзнавчої практики.

 

Автор ‑  Наталя Присяжнюк.  Ліцеїстка групи Л-21

КонсультантМирослав Янишівський, директор ліцею.

 

Навчальні практики у ФТЛ

 

Наприкінці кожного навчального року українські школярі проходять навчальну практику. Вона може проходити у різних формах, за розсудом навчального закладу.

Навчальна практика ліцеїстів у Фізико-технічному ліцеї відбувається, як правило, у формі краєзнавчих заміських мандрівок.

 

За прикладом юного Франка

Така форма практики відповідає традиціям українських елітних шкіл Галичини дорадянської епохи. Зокрема, зі спогадів сучасників про  Франка нам відомо, що після закінчення відповідних класів гімназії такі багатоденні екскурсії проводили тогочасні гімназисти. У них  брав участь і юний Іван Франко.  

Ліцеїсти другого курсу нашого ліцею проводять практику на Гуцульщині, в околицях села Бистриця Надвірнянського району. Перший такий захід відбувся ще в 1999 році.

Таким чином цьогорічна краєзнавча практика ліцеїстів – “Бистриця-2015” була вже 17-ою по рахунку. Вона тривала 6 днів, з 6-го по 11 червня. Практика складалася з двох етапів. На першому етапі ми проживали у зеленій садибі у селі Бистриця, на другому – наметовому таборі в урочищі Озірному.

 

Із образом великого митрополита

Для таких практик, як парадний однострій для щоденних ранкових та вечірних збірок щороку виготовляються ексклюзивні футболки.

Футболки присвячуються відомим українським діячам або подіям. Зокрема, уже виготовлялися футболки на честь С. Бандери, В. Івасюка, 20-річчя Незалежності, Євро-2012, Революції гідності, 200-річчю Т. Шевченка.

Цьогорічні футболки були присвячені 150-річчю великого галицького  митрополита Андрея Шептицького. На грудях футболки зображений графічний портрет митрополита. На ободі портрету – його коротка цитата-заповіт молодим українцям: “Тихою, невтомною працею любіть Україну”.

 

День перший

 

На поклін до Софії Галечко.

По дорозі у Бистрицю ми зробили зупинку у селі Пасічній. Тут на старому сільському цвинтарі ми відвідали могилу Софії Галечко.

Софія  – відважна українська студентка, яка у 1914 році зголосилася до Легіону Українських Січових стрільців. Вона пройшла з легіоном весь бойовий шлях, навіть дослужилася до офіцерського звання – хорунжа.

 

У радянські часи могила Галечко була зруйнована. З постанням вільної України її не лишень відновили, але й встановили пам’ятник. Ім’я Галечко носить вулиця у Пасічній та Івано-Франкіську.

 

До храму Святого Юрія.

Перебування у Бистриці ми розпочали із відвідання місцевого храму. Він носить імя святого Юрія.

Храм є пам’яткою церковної архітектури всеукраїнського значення. Про це свідчить охоронна таблиця на стіні храму. Церква є надзвичайно красивою і багато оздобленою. Зокрема, тут знаходиться унікальний іконостас, виконаний народними майстрами на кедрових дошках.

Нас привітав місцевий священник отець Михайло. Він провів Молебень за здоровя учасників практики і побажав нам щасливого перебування у цьому краї. Отець наголосив, що в околицях села є немало цілющих джерел, але  ліцеїсти зі своїми учителями спочатку ми прийшли до головного джерела ‑  духовного. 

 

День другий. 

 

Березовачка – вершина українського духу і нескореності

Екскурсії ліцеїстів околицями Бистриці завжди розпочинаються сходженням на гору Березовачка.

Ця гора не вирізняється особливими красивими краєвидами чи висотою. Підйоми на неї є затяжними і надзвичайно стрімкими. Часом здається, що кут нахилу досягає 600 . І лише у кількох місцях стежина виходить на красиві камяні розсипи, які тут називають сенетами.

Однак вона є особливо важливою у програмі нашої практики. Тут розташована памятка історії визвольних змагань українців  40-их років 20-того століття – бункер Грома.

Ця звичайна гора є справжньою вершиною українського духу і нескореності.

 

Трагедія 17 травня 1954 року

 

Восени 1953-го року група українських повстанців спорудила на схилах Березовачки підземний бункер-криївку. Керівником групи був Микола Твердохліб /псевдо Грім/ ‑ командир 4-го воєнного округу Української Повстанської Армії. 

Тут  він дружиною Ольгою Герасимович та ще четверо осіб: сотник Довбуш, бойовики Яркий і Деркач та друкарка Анна Попович  перезимували важку зиму 1953/54 років.

Однак, на весні 1954 року радянським спецслужбам стало відомо про місце перебування криївки. 17 травня, коли в бункері перебували тільки Грім з дружиною Ольгою та Анна Попович окупанти несподівано оточили гору та криївку. Після довгої облоги, перестрілки, коли вичерпалися можливості продовження бою, полковник Грім і його дружина Ольга застрелилися останніми набоями.

Про ці останні хвилини мужніх патріотів відомо з розповіді Анни Попович, яка згідно наказу полковника залишилася живою. Анна потрапила у полон, пройшла десятиліття сибірської каторги і дочекалася омріяної України…

До речі, саме цей епізод змальований у художньому романі Музей покинутих секретів” сучасної української письменниці Анна Забужко.

 

Живі у пам’яті нащадків

Вперше криївку відновили студенти нашого базового вишу – тодішнього інституту нафти і газу.

Відновлений бункер був урочисто відкритий при величезній кількості присутніх весною 1990 року, незважаючи на те, що тоді ще існував Радянський Союз.

У 2000-му році наші попередники ‑  ліцеїсти фізико-технічного ліцею разом із учителями спорудили тут пам’ятний знак у вигляді стилізованого козацького хреста та вмурували бронзову  меморіальну дошку.

Учасник цієї групи – Михайло Зеленчук /колишній бойовик Деркач/, за незалежної України став засновником і був довголітнім головою Всеукраїнського братства вояків ОУН-УПА. На початку 2000-их років  Зеленчук був частим гостем нашого ліцею.

Нещодавно криївка була реконструйована знову.  Ми мали можливість оглянути її зсередини та поринути у ту атмосферу. Мимоволі проникаєшся  повагою до тих шести людей, які змушені були там зимувати. Холод, темнота і вогкість заставляє задуматись: А на які жертви заради рідної України готовий ти сам?

 

День третій.

Наступний день нашого перебування у Бистриці був присвячений екскурсії по селу, відвідуванню  цілющого джерела в урочищі “Зона відпочинку” та дендропарку “Високогірний”.

В історії цього унікального села в межиріччі шести (!!!) річок “розписалися” карпатські опришки самого Олекси Довбуша, польські легіони часів 1-ої світової війни, радянські диверсанти генерали Шукаєва та українські повстанці.

 

Польські легіонери.

В околицях села в часи першої світової війни /1914-1915 р.р./ тримали оборону проти російської ще царської армії польські добровольчі легіони.

Вони були повним аналогом українських січових стрільців. Молоді поляки, котрих не призвали в австрійську армію, добровільно зголосилися у цю військову формацію зі щирою мрією при зручній нагоді стати основою нового польського війська і збудувати незалежну польську державу… От тільки будували вони її чомусь не лише на польській землі, але й на нашій…

Чимало легіонерів у цих боях загинуло. В 30-тих роках частина з них була урочисто перезахоронена в центрі села Бистриці.

Тут був споруджений невеличкий костел, а на могилі ‑ камяний памятник, який зберігся до наших днів. Попри латинську графіку ліцеїсти легко переклали польський напис Пам’яті 40 полеглих легіонерів” на українську мову. А в польському фразеологізму  “Честь богатерамми  швидко впізнали український відповідник ‑ “Слава героям”.

Відповідно до традицій  культурних  націй ми вшанували  польських вояків свічкою пам’яті.

 

Радянські диверсанти

Однак, поляки з часів першої світової не єдині “легіонери”, що знайшли вічний спочинок у Бистриці.

В 1944 році радянське командування направило у Західну Україну численні диверсійні групи вояків. Ці групи, нібито, мали руйнувати тили німецьких військ. Однак, справжнім їхнім завданням було боротьба з Українською Повстанською  Армією, що швидко розросталася тут. Одна з таких груп – генерала Шукаєва була розгромлена українськими повстанцями в околицях Бистриці. 

У 60-тих роках, частина з них була урочисто перезахоронена в центрі Бистриці. На їх могилі також споруджено памятник, що зберігся до наших днів…  Історія часом повторюється.

І хоча  радянські диверсанти  колись збройно воювали з нашими предками, ми також запалили їм свічку. І не тільки тому, що в традиціях культурних народів є пошанування могил вояків.   На жаль, серед членів диверсійного загону Шукаєва, булочимало українців. Вони щиро вірили, що воюють з фашистами.

 

Українські повстанці.

Інший пам’ятник є власне памятним хрестом на честь Мирослави Левицької, псевдо Христя”. Він є свідком нечуваної відваги і самопожертви українців у боротьбі за українську державу.

Зимою 1948/49 року в урочищі Салатрук, знаходився великий підземний бункер УПА. Він був добре обладнаний. Мав кілька вогневих точок та запасний вихід у яр, що дозволяло непомітно покинути його на випадок оточення.

У бункері  перебувала зиму група повстанців. Серед них була і красуня Мирослава, дочка священика з Тернопільщини. Вона з відзнакою закінчила гімназію. Могла стати успішними лікарем, навчалася у Львові у медінституті. Однак обрала шлях боротьби за свободу свої країни.

Радянським спецслужбам стало відомо про повстанців. Криївка була оточена великими силами противника.

Після кількох годинного бою повстанці вирішили відступати через запасний вихід. При цьому один з них залишався прикривати їх відступ за кулеметом. Це була зручна  вогнева точка, розташована на підвищенні майже біля входу у бункер. Проте приреченого сміливця за кулеметом замінила Христя. Таке рішення жінка обґрунтувала тим, що будучи високому місяці вагітності, вона не зможе пробитися через сніги. 

Відважна українка ще кілька годин сама, одна,   стримувала натиск ворога. Коли ж залишилася остання кулеметна стрічка, Мирослава-Христя заклинала спусковий пристрій кулемета і лягла на смертоносне дуло…

Радянські вояки  були впевнені, що загибла є уродженкою Бистриці. Вона прив’язали розкішну косу Христі до упряжі коня і стягнули тіло в село. Понівечене тіло дівчини кинули саме на тому місці, де зараз встановлений пам’ятний хрест.

 

Дендрарій “Високогірний”.

Виявляється, 30 років тому українські лісівники розпочали унікальний експеримент. Поблизу Бистриці, на висоті вище 1200 м над рівнем моря вони заклали саджанці цінних порід з різних кінців світу. Метою цього експерименту, що продовжується і досі, є приживлення нових порід до умов високогір’я Українських Карпат.

Ми були вражені неймовірними краєвидами, що відкриваються з гори Явірчик, де розташований дендрарій.

Ліцеїсти мали можливість оглянуту величезну кількість дивовижних дерев, не характерних для  нашої флори.

Цікаво, що де-які з них мають пряме відношення до найсучасніших технологій. Зокрема, саме смолою канадського срібнолистого клена, що висаджений тут,  склеюють лінзи найточніших оптичних систем. А хіба не цікаво побачити замість наших традиційних зелених буків – червоні, що переселилися сюди з американських Кордільєр.

 

Парубок Бистриці.

Крім екскурсії по дендрарію ми влаштували тут конкурс між нашими юнаками Парубок Бистриці”. Цьому сприяла прекрасна погода, величезна відкрита полонина, багаторічний трав’яний покров, що нагадував найпишніші килими.

В конкурсі брали участь по двоє учасників з кожної групи. Вони демонстрували спортивну виправку,  показували свої таланти, признавалися в коханні. 

Кожне слово таких признань мало починатися на одну й ту ж літеру. Де-які з них запам’ятається надовго всім учасникам. Наприклад ‑ “Кинь, кохана курити каверзну коноплю. Купимо квартиру та  “Каділак”. Або Любив, люблю, любитиму любовю лебединою”.

Було весело та незабутньо! Титул “Парубок Бистриці” виборов ліцеїст групи Л-21 Ільчишин Юрій.

 

 

День четвертий.

 

Таємниці Озірного.

Однак, найулюбленішою частиною практики Бистриця-2015 є трьохденне перебування у наметовому таборі в урочищі Озірний”. Це заповідне урочище в оточенні столітніх смерек є неймовірно красивим і просто казковим.

Урочище розташоване на березі “кляузури”  ‑ спеціальної штучної водойми-озерця, у яку впадає потік Озірний. Кляузура та залишки гідротехнічних споруд є пам’яткою інженерної думки в галузі лісового господарства. З допомогою накопиченої у кляузурі води колись сплавляли ліс по малодебетних /невеликих/ річках.

З дамби озерця відкривається вид на смерекові праліси на схилах гір Пекун та Довбушанки. Вони занесені як особлива памятка природи у спеціальний перелік ЮНЕСКО.

Ці праліси досі зберігають таємницю загибелі зимою 1942/43 року німецького літака з найкращими генералами фашистського Рейху та й сам літак.   Як відомо, саме тоді біля російського міста Сталінград на ріці Волга розгорілася найбільша битва другої світової війни. В оточення попало величезне /600 тисяч вояків/ угрупування німецьких військ.  Для організації прориву і виходу з оточення за командою Гітлера у Сталінград летіли найкращі уми німецької армії…

За однією з версій старих бистричан літак був обстріляний із крупнокаліберного кулемету чотою українських повстанців. Вони проходила вишкіл на полонині за хребтом. За іншою версією – літак просто врізався у відроги  Довбушанки… 

 

Наметовий табір

Наш наметовий табір налічував більше 20 наметів. В центрі табору були встановлені флагштоки з національним та бандерівським прапорами.

 Їжу готували зразу на двох кострищах. На одному – наша група Л-21 та Л-22, на другому – група Л-23, котра була найбільш чисельною.

Наші наставниці – Ірина Попадюк, Тетяна Бурда та Ліда Янишівська виявилися не лише учителями вищої категорії, але й такими ж високо кваліфікованими кухарями. На цей раз замість премудростей фізики, хімії, математики під їх керівництвом ми училися чистити та кришити моркву, буряки, картоплю, робили запражку, варили гречку, макарони, червоний борщ та овочевий суп.   

 

День п’ятий.

 

Гімн за хмарами.

Головною екскурсією Бистриці-2015став, звичайно, підйом на гору Довбушанку – 1754 м над рівнем моря.

Стартували ми вранці з нашого наметового табору на Озірному.  Вихід на вершину тривав 4 перехоли по 45 хвилин… Але які переходи !!!  . Ніколи не забути неймовірної краси краєвидів, котрі відкрилися після виходу за межу лісів.  Вони просто захоплювали дух.

Вихід на головну вершину однозначно має елементи альпінізму та спортивного туризму. Ви рухаєтесь по вузькому ребрі піраміди, зліва і справа – бездонні кам’яні долини, здається, що найменший вітерець може скинути вас у ці безодні.  І на додачу до цього – суцільні хмари. Видимість – кілька метрів.

І ось – вершина. Неймовірно, але тут сяє ясне сонце. Хмари уже нижче нас !!! І найсолодша мить ‑ Ще не вмерла Україна” – в єдиному енергетичному колі ліцейних друзів. 

Серця переповнювала гордість за себе, за друзів, за наш Фізико-технічний ліцей !!!  За те, що ми змогли вийти на цю, одну з найкрасивіших вершин України.

 Цей Гімн за хмарами, у прямому розумінні цього слова, як і вся Бистриця-2015 назавжди залишиться в нашому серці…

 

“Тихою, невтомною працею любіть Україну

А пізно ввечері під високими зорями Озірного, у відблисках ватри, відбулося вручення посвідчень учасникам  шестиденних краєзнавчих мандрівок “Бистриця-2015”. 

Вишикувані у три лави, ми співали патріотичні пісні, бажали “многая літа” собі, друзям та наставникам, разом молилися за Україну.

Ми стояли під столітніми смереками у своїх сонячних футболках з профілем великого митрополита Андрея.  Здавалося, ми не просто бачимо напис на футболках, а серцем чуємо його слова, звернені до нас “Тихою, невтомною працею любіть Україну”.  

 

День шостий.

 

Калейдоскоп.

Останній день приніс легкий /і не дуже/ сум розставання з друзями. Ранкова збірка,  гімн,  Молитва, сніданок, згортання табору, завантаження речей на могутній допотопнийУрал”. Десятикілометровий піший перехід у Бистрицю. На щастя, без речей. Обід на базі у пані Марії…

І урочисте завершення наших мандрівок. Комендатська чота  опускає прапор на саморобному флагштоці у дворі садиби. Прапороносці востаннє урочисто проносять його перед нашим строєм.

Директор оголошує 17-ту краєзнавчу практику другокурсників Фізико-технічного ліцею закритою.  Гімн.  Оплески.  Сльози на очах у дівчат…

“Екслюзивні” автобуси, які здатні проїхати по унікальних дорогах на відтинку Надвірна-Бистриця. Три години – і ми у рідному Франківську.

Засинаючи ввечері на м’якому ліжку у рідній оселі не вірилося, що все це було: cтолітні смереки, кляузура, намети, вранішній передзвін дзвіночків, вчителі, друзі…

 

Дякуємо !!!

Учасники практики “Бистриця-2015” щиро дякують її керівникам з числа працівників ліцею, які були з нами всі ці шість днів.

Дякуємо директору ліцею Мирославу Янишівському, який ще у студентські роки із друзями по Львівському університету апробував наші маршрути. 

Дякуємо за його 17-е  (!!!)  перебування у Бистриці з ліцеїстами. Дякуємо, що і на цей раз він був тут. З нами.

Дякуємо нашим наставникам  ‑ Ірині Попадюк – група Л-21; Тетяні Бурді група Л-22; Лідії Янишівській – група Л-22. Вони піднімалися з нами на вершини, ділили з нами радості наших відкриттів та труднощі похідного життя, учили премудростей кулінарії та людяності.  

Як свідчать ліцейні легенди, пані І. Попадюк не тільки була учасницею першої мандрівки ліцеїстів околицями Бистриці, але й загубилася при цьому. Разом з учителькою Н.Ткачівською вони провели неповторну ніч на кам’яних розсипах-сенетах Березовачки.

Дякуємо Роману Файчаку – учителю фізкультури, кандидату наук, головному фізкультурнику Прикарпатського національного університету.

Роман Іванович, як і директор є учасником усіх 17-ти краєзнавчих практик ліцеїстів у Бистриці. Без його високого професіоналізму просто важко уявити майже блискавичне розгортання нашого наметового табору та його функціонування.  

Дякуємо Володимиру Худину – завідувачу господарством ліцею. Важко назвати предмет, який би не можна було віднайти на його бездонному” складі. Його сковорідки та кухонне приладдя під смереками просто не могли не викликати захвату.

 

Дякуємо Олегу Басарабу учителю біології, екскурсоводу по дендрарію,  та, за сумісництвом, ‑ нашому лікарю. 

Коли Олег Іванович поруч з нами – ми знаємо, що з нами нічого поганого не може трапитися. Його досвід роботи на Станції швидкої допомоги у поєднанні з досвідом учителя біології зробили його особливим лікарем. Для нас він і є назавжди на залишиться у нашій пам’яті найкращим у світі лікарем !!!

 

Дякуємо нашому Фізико-технічному за ці неповторних шість днів, за це справжнє диво під назвою краєзнавча практика Бистриця-2015”.

 

Ви не маєте права лишати повідомлення