Навігація

Програвач


PopUp MP3 Player (New Window)
Hosting CityHost

Стефінів Оксана Василівна

Стефінів Оксана Василівна

StefinivOxiЯ народилася у селі Дорогові, за 17 км від Галича. У моїй родині змалку привчали до книг. Мій дідусь завжди читав мені різні оповідання, а бабуся вчила їх читати самій. Матуся купляла захопливі книги, що аж хотілося зануритися у їх казковий світ. Мабуть, моя тяга до творчості почалося із цього. Моя сестричка завжди любила писати свої вірші, а я хотіла бути схожою на неї. Почала писати... Саме тут світ став іншим: люди–привітнішими, сонце–яскравішим. І я зрозуміла – це моє. Завжди надихає природа рідного краю. Новий крок до розвитку творчості був ФТЛ, за що я дуже йому вдячна. Твір, який пропонується  до вашої уваги посів третє місце на конкурсі «Спогад про літо-2016».

 

Чекаю миру для України

 

Скажіть, ви не знаєте, чом це небо таке синє-синє, а хмарки в ньому пливуть такі біленькі-біленькі? Чом так раненько прокидається сонце, а коли настає йому час іти на спочинок, ну аж ніяк не хоче лягати у свою полум’яну колиску? Чому в нічному небі так мерехтять зорі, а місяць так пильно розглядає себе в тихому дзеркалі ставу? Чому  крізь густу стіну хлібів так ласкаво і ніжно посміхаються сині очі волошок, а важкий сердитий джміль так низько хилить до землі солодку голівку конюшини? Чому? Літо прийшло!

Літо − найкраща пора для відпочинку. Мої спогади про нього завжди підштовхують до чогось нового. Саме цього літа я вирішила іти вперед і будувати своє життя правильно. Цей серйозний крок − фізико-технічний ліцей. Тут буде виховуватися моє сприйняття світу. Після місяця навчання я зовсім не жалкую про свій вибір. Саме цей заклад прищеплює любов до Батьківщини. Це, мабуть, один із кращих спогадів.

А згадаймо літо для України? Що ж воно змінило у житті країни? Земля і далі потерпала від куль. Багато воїнів загинуло за цей час. Люди зі Сходу забули вже те відчуття, коли ступаєш рідною землею, не зраненою осколками. Моя країна, оспівана українськими поетами, зазнає великої наруги. Чому? Це ж наша земля, наша! Чому мир та звичайне людське щастя здається недосяжним? Я у вас запитую: «Чому?» У себе запитую…

Але я вірю і надіюсь, що весь український народ об’єднається заради миру й процвітання нашої держави. Обов’язково зацвітуть вишневі сади, засяє лагідне сонце, і у блакитному небі з’явиться веселка. Маленькі дітлахи будуть радіти крапелькам тихого дощу, який змиє всі болі та страждання. Я переконана, що настане той день, коли весь люд буде жити мирно і щасливо! Надіюсь, мирне літо не за горами.

                                        ***

Чому так радісно сміються небеса?

І журавлі так весело курличуть?

І діти всі радіють, поспіша,

У дні, які веселими здаються.

А наша ненька – Україна живе.

І бореться за волю на землі,

І не потрібні їй окопи та війна,

Лиш мирне небо і степи широкі.

Те літо, що на земленьку прийшло,

Здається зовсім невеселим,

Тоді, коли сміються небеса,

Там стогне земленька від крові

Я так люблю чудесні літні вечори,

Що покривають все тією пеленою.

І буде темрява усюди й тиша, тут…

А там її не бачили ніколи.

О люба Ненько, ти терпи, гаразд?!

Надіюсь, що війни не буде,

І тихе літо землю огорне

       Й дитячий голос знову ти почуєш.       
 
 
 

Ось нове із доробку Оксани

Тепле, спокійне і ніжне літо

Прийшов вересень. Після спекотного літа, після серпневих теплих днів настала золота осінь. По узліссях ще ростуть гриби: червоноголові підосичники, зеленуваті й рожеві сироїжки, слизькі грузді і запашні рижики. На старих великих пеньках туляться один до одного тонконогі опеньки. Ось уже повіває холодом, усе готується до сну. Довгого, тривалого сну, сну терміном у всю зиму. Чисте й прозоре повітря. Далеко чути звуки, гучно линуть голоси. Ах, як же я люблю природу восени! Але зараз час згадати про літо. Тепле, спокійне, ніжне літо. Згадуючи про нього, на душі стає так тепло...

Літо – для всіх чудова пора. Яскраво світить сонечко, віє легенький вітерець, солодко щебечуть пташки, вабить до себе синьоока ріка... Мабуть, для кожного із нас літо є особливе по-своєму. Ми радіємо його приходу та сумуємо, коли воно закінчується. Моє ж літо пов'язане з рідним ФТЛ. Цього року це була наша перша краєзнавча практика. Емоції просто неймовірні. Ці шість днів пролетіли дуже швидко, але залишилися у нашій пам'яті назавжди. Не кожен забуде це: "Підйом!"– о сьомій ранку, ці пісні під гітару з Юрієм Степановичем та кілометраж, який ми здолали. Попри те, що було важко, ми впоралися із цим. Ми підтримували один одного тоді, коли здаєшся і відмовляєшся іти, а тебе хтось підтримає, підштовхне, додасть сил і ти рушаєш уперед. На мою думку, саме ці краєзнавчі практики допоможуть нам стати однією сім'єю, навчитися боротися, інколи і з самим собою. Я ніколи не забуду наші веселі дискотеки та просто розмови. Саме тут відчула, як же сильно люблю свій ліцей. Ми могли себе відчути великою сім'єю, де матір'ю є наші наставниці, а батьком — Юрій Степанович. Я дуже їм вдячна за теплу атмосферу. Але це тільки частина літа. Що ж було далі?

А чи є у вас люди, які дуже дорогі та за якими Ви дуже сумуєте? Для мене це є моя сестра. Ти просто чекаєш і не віриш у те, що ви вже зустрілися. Як же весело готувати із нею! Найбожевільніші ідеї спадають на думку обом. Це вже не готуванння, а просто кімната веселощів! Це відчуття, коли ви можете разом посміятися, розважитися чи просто поговорити. Ми разом, завжди поруч. Після довгої розлуки це так суттєво... Так пройшла друга частина літа. Для мене вона була насичена емоціями. Але кінець не завжди щасливий. Ми мали попрощатися і повернутися до навчання. Це було найважче. Ти розумієш, що її немає поруч, тієї рідної та ще такої юної. Я з нетерпінням чекатиму наступних канікул, щоб зустрітися із нею. Та зараз знову повернулася у ФТЛ, який не дає сумувати. Тут своя атмосфера та радість. Тож повністю відпочивши, готова підкоряти нові висоти!

Подруга-осінь зачарувала все:

І ліс, і гори, і чарівні ночі,

Укрила землю вбранням золотим,

Що все кричить і знову гратись хоче,

Забрала листя з дерев молодих,

Укрила ним всю земленьку охоче

Та, мабуть, щось забула осінь та,

Бо зовсім повертатися не хоче,

Проміннячком іскристим виграє.

І вітерець тихенький посилає,

Навіювання і про се і те,

Чого не хочеш пригадати…

Подруга та прийшла тому,

Що все втомилось, на спочинок хоче,

Та й ті думки вона навіює тобі,

Бо твоє серце їх забуть не хоче.

Тому чекай, коли всі рани заживуть,

Коли і час пройде красиво й незамітно.

Твори сама те щастя золоте,

Яке ласкаво називатимеш любов'ю!