Навігація

Програвач


PopUp MP3 Player (New Window)
Hosting CityHost

Охотнік Тетяна. Загублені сторінки щоденника або історія мого літа

Охотнік Тетяна

Oxotnik
Народилася 7 вересня  2000 року в с.Голови Верховинського району.

Ліцеїстка групи Л-2014-2.

Обожнює  точні науки, але десь глибоко в душі – невиправний романтик та творча особистість. В людях найбільше цінує вірність, розум і почуття гумору.

Ніколи ні про що не шкодуй: іноді неприємності трапляються на користь, а мрії не збуваються на краще. Пропонуємо до вашої уваги твір, який посів друге місце на конкурсі    літературно-художніх творів ліцеїстів “Спогад про літо”2016 р.

 

 

Загублені сторінки щоденника або історія мого літа

Півжиття вчишся жити

Півжиття – помирати,

А живеш і вмираєш невідомо як

Ю. Іздрик

26.06

Майже закінчився перший місяць літа, нічого цікавого не відбулося. За вікном чудова погода та мені чомусь сумно і самотньо. Хочеться повернутись назад у дитинство, безтурботно гратися в пісочку і пускати сонячних зайчиків, але думка про майбутні екзамени повертає до реальності і знову: книги, формули, задачі, правила...

 

23.07

Я вже думала, що веселе і безтурботне літо так і не настане, однак туристи, які до нас приїхали, вселяють мені віру в те, що ще не все втрачено. З ними я знайома всього-на-всього кілька годин, але вже захоплююсь цими людьми.

 

29.07 

Сьогодні ми повернулися з триденного походу в гори. Пройшли близько сімдесяти кілометрів, побачили неймовірні краєвиди, зустрічали і проводжали його величність сонце. Було неймовірно гарно, але інколи ставало дуже важко йти, сили покидали. Тоді Василь Васильович усміхався і казав: «Не вішай ніс, мала, все буде добре! Ми це зробимо!». Після цих слів ноги ставали легшими, повітря м'якше, відчувався прилив сил, відкривалося друге дихання.

 

4.08

Я лежу на пісочку, сонечко ховається за обрій, чарівно шумить море. Ще місяць тому я й подумати не могла, що літо буде таким прекрасним.

 

5.08

Сьогодні я здійснила свою дитячу мрію - нарешті навчилася плавати. Ніяк не могла довіритися воді ,постійно тонула, біля мене пропливали дітки і мені стало соромно, що вони вміють, а я ні. Тоді я вийшла з води, сіла на каміння і спробувала зібрати всю свою рішучість, щоб повернутися назад. Раптом мої роздуми перервав легенький дотик до плеча. Повернувшись, я побачила перед собою Василя Васильовича, який з посмішкою запитав:

-Чому не плаваєш?

-Та так , щось не хочеться, -ніяково відповіла я, ховаючи очі.

-Чи, може, ти не вмієш?

Я почервоніла. Тоді він взяв мене за руку і сказав:

- Довірся воді, стань з нею одним цілим, а далі вона зробить все сама! Не вішай ніс, мала, все буде добре! Ти це зробиш!

Раптом стало так легко, і я, повна натхнення, попливла. Здавалося, ніби хвилі – це частинка мене!

 

23.08

Сьогодні день операції, а я ще не бачила свого лікаря, мама каже, що він професіонал своєї справи. Однак мені все одно страшно…

Прийшла медсестра, час іти. Я лежу на операційному столі, в очі ріже світло хірургічної лампи, наркоз починає робити свою справу і крізь туман я бачу Василя Васильовича, який, усміхаючись, каже: «Не вішай ніс мала, все буде добре! Ми це зробимо!»

 

31.08

Ранок видався чудовим. Мене сьогодні виписують. Ми йшли святкувати цю подію. Я переходила дорогу, як раптом почула за спиною свист шин, удар і крик. Коли повернулась, то побачила Василя Васильовича в крові, який не подавав ознак життя. Через декілька хвилин приїхала швидка, яка констатувала смерть через несумісні з життям травми. Ця людина врятувала десятки життів, а допомогти йому ніхто так і не зміг…

 

P.S. Коли потрапиш у безвихідь, ти оте згадай: ”Не вішай ніс, мала. Все буде добре, знай!”.