Навігація

Програвач


PopUp MP3 Player (New Window)
Hosting CityHost

Палюга Катерина Кобзареві

DSC 0110

 

 

Палюга Катерина

 

Палюга Катерина Василівна народилася 2002 року в Тисмениці. Спочатку переїхала з батьками в село Озеряни Тлумацького району, потім у село Ісаків того ж району, де і пішла в перший клас.

 

Перший раз на сцені побувала в 4 роки. У сім років переїхала в село Остриня, того ж таки Тлумацького району, там учетвертому класі почала писати вірші. Почала читати свої вірші у шостому класі. Життєве кредо: «Твоє щастя залежить від тебе».

 

 

Кобзареві

Кохання, щастя, може і добро,

А може...

Я не знаю, шо сказати,

Про це словами тяжко описати.

Та генія відкрила я вірші,

І зрозуміла глибину душі

Того, хто у віршах умів кохати,

Бо Кобзарем великим його звати.

А він умів любити і чекати,

Страждати тихо й щиро співчувати

Отій нещасній жінці молодій,

Про це в своїх безсмертних творах міг сказати.

О наш Кобзарю, генію, ми нині

Вчимося в тебе справедливо жити,

Любити всіх, кохати лиш одного,

І вірним буть до смерті Україні.

Навчились в тебе молоді герої

Стать на майдані з вірою й любов’ю.

І кулями прошиті сміло помирали

Їх «Сотнею небесною» назвали.

Їм лиш кохати, будувать, творити.

Їм молодим ще було жити й жити.

Та ненаситний, злобний кат віддав наказ

І снайпера гвинтівка відізвалась враз...

І обірвала молоде життя ...

Та знаємо, герої не вмирають,

Їх ангели небесні покохають,

А ми клянемся Сотні тій Небесній

Не зрадить неньки, бути завжди чесним,

І полюбить найперше Україну,

Якщо потрібно - в боротьбі загинуть!

 

 

Сліди на воді

 

Коли в жахливу ніч

Ревіло дике море

І хвилі гори хоронили човен,

Тоді апостоли побачили Месію,

А Він ішов по морю, ніби поле міряв.

І закричав нажаханий Петро:

«Коли це Ти, мій Господи, мій милий,

Звелиш мені покинути човна ,

Щоб я, як Ти, по морю йшов сміливий» .

«Іди, – сказав йому Ісус,  – Відважно!

Ти подолаєш бурю цю безстрашно,

Якщо повіриш й ступиш ти у вир,

Ти переможеш всяке зло, здобудеш мир».

Пішов Петро відважно по воді

І залишив сліди свої у морі,

Не знесли хвилі ті його сліди,

По них і ми підем по нашу волю.

Ми українці, сильний ми народ,

Здолаєм всякі бурі, чорні болі,

Нас не зламає ні Москва ні чорт,

Бо ми підемо навіть по воді по волю

І ми ідем відважно за Христом,

І ми ідемо по слідах на морі,

Сліди Петра, Ісусові слова,

І сила духу принесуть нам волю.

Північний ворог не зламає нас,

Московський кате, не глумись над нами,

Ми українці, сильний ми народ,

Ми перемогу вигризем зубами!

 

 

Слово Пророка

 

Доле страшна Шевченкова,

Як мачуха люта.

І за що пророк терпів

Ту страшну покуту?

 

За народ наш безталанний!

За Вітчизну милу!

Щоб прославити по світі

Нашу Україну!

 

Не спить більше Україна,

Проснулась небога.

Дослухались твої діти

Пророчого слова.

 

Загомоніла Україна

У тринадцятім році,

Знов відкрили Твої вірші

Наші сліпі очі.

 

І піднялись патріоти,

Молоді герої,

У Києві, на Майдані

Готові до бою.

 

Помирають та голосять

Твої мудрі вірші.

Навчимося ми, Тарасе,

Не здаватись більше!

                                           

                                            2014 р

До вашої уваги твір Катерини, який посів третє місце на конкурсі «Спогад про літо 2017»

Світ теплого дитинства

Літо... Таке солодке і тепле слово з нотками радості та безтурботності. Час, коли тебе, ліцеїста ФТЛ, після практики відпускають на волю і ти відсипаєшся. Коли ти якнайшвидше хочеш покинути Козаківку, гору Ключ та старшинську школу, а по приїзді обіцяєш, що ще приїдеш у ті чудові місця. Коли вся група ліцеїстів слухає повчання Юрія Степановича під дощем і сонними очима намагаються вдати, що більше не будуть бешкетувати. І ті, що з Набережної, і ті, у кого "пальці вєєром", і навіть ті, хто тримає руки в кишенях, по дорозі до цілі дуже зближуються і стають однією сім'єю.

Я отримувала від практики незабутні враження, кожен день показував нові краєвиди, але час спливав і довелось їхати додому. Мама чекала з смаколиками, брат – з успішно зданими вступними екзаменами у ФТЛ, сестра – з полагодженим велосипедом, а тато – з рейтингом. Ну, думаю, ви зрозуміли подальший розвиток подій....

Дуже мені запам'яталася піша проща до Зарваниці. Більше як п'ятдесят п'ять кілометрів пішки за день. Ми ішли невеличкою групкою приблизно двадцять людей. Вийшли о третій ночі. Уже після дев'ятого кілометра я почала втомлюватись, але зі сходом сонця сили прибавились. Шістнадцять годин в дорозі тільки підсилили враження від здійснення моєї мрії, я взяла участь у поході з свічками.

Зазвичай влітку діти плавають у водоймах свого населеного пункту, але цього року природа вирішила не так. Ріка Тлумачик, недалеко якої я живу, перетворилась ні в що інше як в потічок чи то в калюжку. І плавати я могла тільки в Тлумацькому озері, і то, лише тоді, коли батьки піддадуться на вмовляння трьох дитячих голосів.

А ще літом можна прийти на запрошення тітки і цілий день провести в її багатому саду з черешнями, яблуками та іншими дуже смачними фруктами, щоб не заважати дорослим, поки ті розмовляють про свої справи за стаканчиком смачного компоту та тітчиного фірмового вишневого пирога.

Дітям друзів моїх батьків подобається проводити зі мною час. У години, коли я з дворічною Настею, Марійкою, якій сім, та сестрою Софійкою, я занурююсь у світ теплого дитинства. З ними мені весело гратись у хованки, збирати ожинки та навіть ліпити тортики з піску та листочків.

Просто літо щедре та різне саме по собі. У нього багато різних сторін, дарів, секретів, а тому воно сповнене неповторної краси. Особливо, коли ти дитина – кожне наступне не схоже на попереднє, ти переживаєш нові емоції, відчуваєш найяскравіші моменти, дихаєш на повні груди. Бо саме в цей час ти маєш прожити хвилини, які будуть зігрівати тебе і в лютий мороз, і колись в глибокій старості.