Навігація

Програвач


PopUp MP3 Player (New Window)
Hosting CityHost

Романюк Людмила. "Колись знайду і я тебе - людинку..."

РОМАНЮК  ЛЮДМИЛА

 

image001
Якщо 
чесно, для мене найважчим є написати щось про себе. Найбільше на що я здатна це:

«Романюк Людмила народилася на Коломийщині і прийшла в Фізико-технічний ліцей на 2 курс в 2016 році. Вона ще не знала куди потрапила, бо математика і фізика явно не її стихія. Маленька, наївна душа, яка думала, що виживе тут. Але, як не дивно, ліцейне життя дуже швидко втягує в свою павутину і коли стан «Де я ? Що це?» пройшов, знайти своє місце в цьому маленькому всесвіті стає досить просто.»

 Я завжди думала, що про людину мають розповідати її близькі. І коли мені поставили таке завдання, на порятунок прийшла Губка Марія Михайлівна, яка відігнала мене від клавіатури і сіла писати замість мене. Трохи посміявшись, я все таки вирішила це залишити.

М. Губка:

«А зараз ви прочитаєте декілька слів про Людмилу від мене, «відомого літературного критика», Аве Марії: «Людмила - дуже хороша людина. Мінусів у неї практично немає (ну крім того, що вона не вчить фізику). Любить мене (Аве Марію) і бамбукові палички. Завжди замріяна і вчить історію. Їсть багато солодкого і п`є міцну каву».

І я думаю, що відкриваючи книжку, вам набагато цікавіше читати вірші, ніж чиюсь біографію. Достатньо знати про мою любов до солодкого і хороших людей. Тому: люблю, люблю, люблю Вас.

***

Якби ти був, я б не топилась у віршах,

В рядках безглуздих гублячи себе,

І вигляд б не ставав дедалі гіршим,

Знаходячи в зустрічних не тебе.

Колись знайду і я тебе — людинку,

Що серце зробить поруч "стук" і "стук",

Щоб слухати разом старі пластинки,

Що плавляться об мінус моїх рук.

Дивитись в очі, слухати мовчання,

Робити пульс небачено швидким,

І, врешті, залюбити до сп'яніння,

І жити з твоїм подихом легким.

А поки я буду топитись в віршах,

В рядках безглуздих гублячи себе,

І може виглядати трохи гірше,

Знаходячи в зустрічних не тебе.

***

Моя недолюбов, що була вперше

У грудях виплекала неспокутний гріх,

Що на моїй спині лишай роздерши,

Залишила новий серед старих.

Моя недолюбов, це небажáнна

Дитина у сім`ї усіх святих.

Закинута, як книжка бездоганна

Полишена у домі для сліпих.

І це було усе таке безглузде,

І це було, як щось задля забави,

Як те, що без дзвінка сюди прибуде,

Заглушить звуки нашої вистави.

І це, мабуть, дарма, слова на вітер.

Дурне, пусте безглуздя в голові.

Залишилось на потім відболіти

Порожньою місциною в душі.

***

Полікуй інквізицію травами і вогнем,

Я покірно стану гола,  під судним  днем.

Мої доньки — відьми, сини — жебраки,

Моя кров наркотик, якого напився ти.

Тут червоний колір, гріх із гріхів, чекай,

Я забуду Бога, я продам задля тебе Рай.

Вже нема спасіння, і ранок, і третій день,

А надвечір у тебе моя голова — мішень.

І як буду розп'ятою з горя на тім хресті,

Твої слуги будуть клонитися вже мені.

Моє тіло мертве, моя душа гнила,

Коли будем разом, згине уся Земля.

Я хотіла їм дати ліки від всіх хворіб,

Я хотіла убити муки для всіх калік.

Але я на стовпі, і палить шкіру вогонь.

Я торкаюсь чолом до крові із твоїх скронь.

                                                                              2017 рік