Навігація

Останні коментарі

Календар ФТЛ

Програвач


PopUp MP3 Player (New Window)
Hosting CityHost

     Автор: Павлюк Анна, група Л-33

    Осінь… Холодний, задуманий жовтень. Тільки теплий сонячний промінчик над горизонтом манить до себе, під небеса… Попереду довга важка дорога – чорна стежка, що звивається поміж білих купок снігу. Вона принесе ще багато сюрпризів.

     А поки що невідомість. Невже ми будемо найвище, де хто-небудь може побувати в Україні? У душі вирують почуття. Піднімаємось на Говерлу та ще й у такий день – 14 жовтня, неділя, Покрови, 70 річниця створення УПА. Здається і вітер притих. Так – адже з нами Бог, який з кожним кроком допомагав завершити цю місію, щоб ми змогли по-справжньому назвати себе українцями. Так розпочиналось наше сходження на Говерлу… 

G2012 1 

     А перед тим… Знову ліцей. Чергова група вантажить сумки до машини, а ми співаємо про історичне минуле. Шикування, перевірка присутніх ( може раптом хтось побоявся, що не підкорить вершини), щира молитва і вперед! Займаємо місця в автобусі, слухаємо музику, веселимось, граємо ігри, адже попереду повна свобода на цілих 4 дні! Приїхали. Ще два кілометри пішки до нашого місця проживання і тут з натовпу: «Дивіться всі! Це вона? Це Говерла?» Так, ця засніжена гора – Говерла. Уже хочеться, щоб швидше настало «завтра». Заходимо на базу. Раптом: « УРА! СНІГ!», і полетіли сніжки. Хтось подивився на телефон і вигукнув: «Зв’язку немає». Це ж на краще! Ніякого зовнішнього світу – тільки ми і краса Карпат.

     Вхідні двері, а за ними сила-силенна речей, головне тепер знайти свої. Поселення в кімнати. І починаються ходіння і розповіді: «У нас так, а у вас так…» Доїдаємо усі запаси, ідемо до церкви. Потім перша вечеря, дискотека. Ну який відбій, ми хочемо побути разом, але треба поспати, набратись сил, бо завтра важкий підйом. Хто придумав вставати зранку, хто придумав цю зарядку? Хоч одне добре – сніданок. Підкріпились – рушаймо в дорогу!

G2012 2 

     14 жовтня 2012 року. Наша група з 57 ліцеїстів та 6 викладачів, у повному складі  здійснила підйом на Говерлу ( За кількістю учасників сходження - це  рекорд з часу існування ліцею). Так, ми це зробили! Тепер ми справжні українці! Ще б пак, такий день – 70- річчя створення УПА. У єдиному енергетичному колі співаємо гімн, гордість переповнює кожного, а з пам’яті мимоволі виринають слова із пісні:

І ось ми йдем, у бою життєвому –

Тверді, міцні, незламні, мов граніт,

Бо плач не дав свободи ще нікому,

А хто борець – той здобуває світ.

 

     Фотографії, щирі посмішки, радість на обличчях. Але Перлина Карпат виявилась дуже примхливою, не давши нам сповна насолодитись мальовничими краєвидами. Гори оповив туман, тож повертаємось назад. Є дві дороги, вибираємо, звичайно, коротшу, проте до третього курсу ми вже зрозуміли, що коротші дороги екстремальніші та сповнені несподіванок. Та це тільки додає інтриги. Хто перший, хто останній, хто повний сил та енергії, а хто, ледве переплітаючи ноги, повертаємось до нашого помешкання –  на базу «Заросляк». Але ми всі переможці! ВСІ! Дістаємось до ліжок, відновлюємо сили. О, ні! Брейн-ринг з історії. Тільки не це! Жодної пари, нічого не знаємо, проте виявилось, що не все так погано. Ліцей навчив нас розуміти історію та виховав дух патріотизму.

     Третій день – передостанній. Ідемо на озеро «Несамовите». Казали, що  дорога буде легша, та, насправді, ні початку ні кінця. З кожним кроком стає важче дихати і тут починаємо пригадувати усі пісні. Так непомітно і дістались  до місця призначення. Захоплюючі краєвиди, навіть сонечко посміхнулось і почало зігрівати. У всіх піднявся настрій. Що може бути краще за гармонію на землі? А час так швидко біжить. Уже спуск. Невже ми були так високо? Звідки ще стільки сил? Здавалось мить, а ми вже вдома. Так, ви не помилились – вдома, саме домом  для кожного з нас став «Заросляк». Ось і закінчився останній похід, але був ще несподіваний сюрприз – «Вечір у колі друзів». Не забуду його ніколи! Сльози самі котилися з очей – плакали всі. Тиша. Темрява. Тільки запалена свічка і наші думки. Не думала, що стали такими дорослими, не думала, що так швидко проминуть ці роки. Та ми ніколи не забудемо практики, поїздки, цікаві та насичені пари, справжніх друзів та викладачів, які зрозуміють та підтримають у будь-яку хвилину. Це тільки маленька частинка того, що подарував всім рідний ФТЛ. Хочеться, щоб все продовжувалось, але…

     Ось і підкрався останній день. Важко щось говорити, хочеться додому, так на дав-три дні, а потім ще раз сюди. Надіюсь, що ми через 20 років разом із своїми дітьми, як казав Мирослав Ярославович, ще раз підкоримо Говерлу.

 G2012 3

     Збори додому не були такими довгими, сумки чомусь ставали меншими. Як завжди автобус, але вже не так весело. Це ж остання така поїздка. Більше не буде спільних походів, сніданків, дискотек, шикувань. Більше нам не видадуть консерви, хліб з маслом, «Оленку» та дві пляшки мінералки. Більше не буде цих вечірніх посиденьок у кімнатах, цих щирих розмов, пісень під гітару. Більше не видадуть посвідчень, у яких неакуратним почерком описані враження та емоції, пережиті протягом всієї поїздки. Сумно… І хоча попереду ще пари, підготовка до ЗНО - але це вже не те.

     Дякую ліцею за незабутні миті мого життя! Завдяки своєму ФТЛу, я по-справжньому закохалась у Карпати, у нашу культуру, національну спадщину – основою якої є пісні, стала справжнім патріотом своєї держави.

                   Мій дорогий Фізико-Технічний Ліцею, дякую тобі за ВСЕ!

 G2012

 

 

Ви не маєте права лишати повідомлення